Громадський інформаційний портал
Поки по Україні відбуваються масові мітинги проти скандального закону №12414, яким влада фактично обнуляє незалежність НАБУ і САП, деякі народні депутати з Тернопільщини несподівано стали героями… за відсутність дій.
❝ Я не голосував за цей закон! Я — з народом! ❞
Такими словами хизується Ігор Василів, народний депутат з Тернопільщини, який вперто “не помітив кнопки” у момент, коли ухвалювалося, без перебільшення, доленосне рішення. Але у Facebook він — герой. Коментатори засипають подяками, ставлять сердечка, пишуть: “Дякуємо за позицію!”,“Молодець, що не проголосував!”,“Пишаємося вами!”
Стоп. А в чому саме позиція? Не натиснути жодної кнопки — це не “проти”. Не виступити з трибуни — це не “боротьба”. Не зробити жодної заяви — це не “спротив”.
Це втеча від відповідальності. Це — “я не підтримав, але й не заважав”. Це страх виглядати ворогом ОПУ, замаскований під “виваженість”. “Не голосував” — це не політична доблесть.
У нормальній державі політик отримує повагу за позицію, а не за її відсутність. Бо політика — це не місце для мовчанки, особливо в час, коли:
- країна бореться за міжнародну підтримку;
- суспільство вимагає прозорості та контролю;
- вулиці заповнені протестами в понад 20 містах.
❝ Але замість того, щоб натиснути “проти”, дехто натиснув “тікаю з зали”. ❞ Колишній активіст, нинішній мовчун. Особливо іронічно, що Ігор Василів, який ще кілька років тому називав себе “громадським активістом”, а в Раді системно голосував за всі скандальні ініціативи, тепер зриває овації виключно за свою бездіяльність. “Я не натиснув нічого — отже, я молодець”. “Не продався” тепер означає “не взяв участь”. Публіка вітає, бо не звикла до дії. Ми вже докотилися до того, що:
- “не натиснув кнопку” = “зберіг честь”,
- “не зрадив” = “просто зник з голосування”,
- “позиція” = “Facebook-допис з пафосом”.
У країні, де за публічну критику мобілізаційного свавілля тебе можуть повести в ТЦК, де за викриття розкрадань тебе можуть звинуватити в “зраді”, виходить, що єдиною “безпечною опозицією” стала тиша. Ми дякуємо депутатам уже не за сміливість. Не за боротьбу. А за те, що вони нічого не зробили. Але хай не тішаться. Бо суспільство поступово починає розрізняти:
- де справжня позиція,
- а де — модерне боягузтво під соусом “виваженості”.
P.S. Якщо вас наступного разу будуть переконувати, що депутат “герой”, бо “не голосував”, — запитайте себе:
- А що він зробив, корисного для своїх обранців окрім шкурних власних інтересів?
- Чи захистив інституції, які сьогодні захищає в Facebook?
Бо “мовчати” — це не те саме, що “стояти на позиції”.
