Громадський інформаційний портал
У Бучацькій громаді сталася трагедія — 30-річну жінку забили до смерті, залишивши п’ятеро дітей сиротами. Але шокує не лише сам факт вбивства. Шокує реакція — точніше, її цілковита відсутність — з боку місцевої поліції, експерта, і тих, хто зазвичай не мовчить.
“Раптова смерть”? — Поки область не втрутилась
20 липня чоловік виявив тіло дружини у літній кухні. Приїхала слідчо-оперативна група з Бучацького відділу поліції №2, серед яких — місцевий експерт. Результат — “слідів насильства не виявлено”, смерть без ознак криміналу. Проте незалежна судово-медична експертиза, проведена вже в області, виявила зовсім інше:
• масивна внутрішня кровотеча,
• закрита травма живота,
• розриви внутрішніх органів.
Це не “раптова смерть” — це вбивство.
І лише після зняття грифу “ГВП” (гриф внутрішнього користування) та передачі справи в область чоловіку загиблої повідомили про підозру. Його взяли під варту.
А як так: вбили, а слідів на тілі нема?
Багатьох шокувала ще одна деталь: як можна було “не побачити” побиття?
З медичної точки зору — іноді таке буває. Якщо били кулаком, ногою, тупим предметом без гострих країв — може не бути видимих синців. Але:
• Навіть у такому разі досвідчений експерт мав би запідозрити внутрішні травми.
• Зобов’язаний був оглянути тіло ретельно, ініціювати розтин, зафіксувати сумнівні ознаки, тим паче — в умовах потенційного конфлікту чи сімейного насильства.
А тут — повна байдужість. І виникає логічне питання:
• чи не знали ще до приїзду, що “нічого бачити не потрібно”?
Згідно з інсайдерською інформацією, яку приховала поліція, у потерпілої були вибиті зуби, поламані ребра, обличчя в синцях і запливлі очі. Проте бучацькі експерти назвали це природною смертю.
Коли “свої” — поза законом
Як з’ясувалося, двоюрідна сестра підозрюваного — Ібрагімова Тетяна — є чинною працівницею того самого Бучацького відділення поліції №2 Чортківського РУП.
Цей відділ давно фігурує у скаргах громадян:
• покривання злочинів,
• “зливи” інформації,
• службові зв’язки і “дахування” наближених.
І саме його представники виїжджали на місце події, саме їхній експерт “не побачив” очевидного.
А де ж головний “шоурунер” Бучача?
У цій історії мовчання ще однієї особи стало гучніше за будь-які крики.
Роман Довбенко — місцевий “активіст”, “правдоруб”, “антикорупціонер” — зник із радарів. Не коментує. Не виступає. Не захищає жертв. Не звинувачує кривдників.
Хоча зазвичай — де поліція, там Довбенко. Де Довбенко — там поліція. Вони, як пес і повідок. А тут — вбивство, п’ятеро сиріт — і мертва тиша.
Не чути навіть його постійного “лекторату” — місцевого самоназваного “аналітика”, який роками смакує у своїх коментарях плітки та наклепи, покликані знищити будь-кого, хто став неугодним “активісту”. І цей голос — мовчить. Бо цього разу — не “ворог”. Цього разу — “свої”. А Довбенко — давно не активіст. Це інформаційна прокладка між злочином і громадською реакцією. Він гавкає на команду. І мовчить — теж на команду.
Коли мовчання — співучасть
Ця історія — не лише про трагедію однієї жінки. Вона — про системну гнилизну, про покривання, про змова мовчання, в яку вплелися поліція, експерт, і “громадськість”.
І вона може повторитись. Бо система, яка не відповіла — вже не правоохоронна. Це система співучасті.
