Знаєте, що найбільше дратує в цій історії зі снігом у Тернополі?
Навіть не лід. Не затори. Не маршрутки, що стають боком.
Найбільше дратує інше: нас уперто переконують, ніби це «просто зима».
А тепер — без казок. Просто озирнімося. Сніг у місті чистить не місто. Не комунальні служби. А по вулицях їздить приватна техніка – забудовники, бізнес, виробники бруківки!
І в цей момент має клацнути просте питання: а де, власне, місто?
Колись воно було. Колись у Тернополя були бази. Була техніка. Були комунальні підприємства, які не питали дозволу, щоб вийти на маршрут і зробити свою роботу. І це не «совок». Це — елементарна міська гідність. А потім усе це почали різати.
Тихо. Без скандалів. Папірцями, підписами, рішеннями «про оптимізацію».
Ще у 2016-му люди говорили вголос: «Ви що робите? Ви ж залишаєте місто без штанів».
Тоді: комунальні бази зникали; техніка «переводилась» невідомо куди; землі, де мали стояти грейдери й трактори, готували під забудову; Генплан переставав щось означати.
Тоді це називали істерикою. Сьогодні це називають «сніговим колапсом».
Про архітектора. Без дипломатії.
Є в цій історії людина, без якої нічого б не злетіло. Василь Бесага.
Це не архітектор міста. Це канцелярська кнопка «Погоджено».
Адже архітектор — це той, хто думає про місто. Бесага ж – це той, хто ставить підпис.
Роками: зникали санітарні зони; комунальні землі «раптом» ставали придатними під житло; «реконструкція» магічно перетворювалась на новобудову; Генплан діставали, коли зручно, і ховали, коли заважав. Це не випадковість. Це почерк. Це не помилки.
Це стабільний заробіток на підписах. Про кримінальні провадження в місті говорили не раз. І що? Правильно. Тиша. Бо в Тернополі є проста істина: поки ти зручний Сергію Надалу — ти недоторканний.
Момент, коли місто офіційно здали – 29 січня 2021 року!!!
Без пафосу — просто факт. Місто віддало майно колишнього МШЕД: тисячі квадратних метрів приміщень; гектари землі; десятки мільйонів гривень потенційної вартості. Без нормального аукціону. Без реальної конкуренції.
Після цього сталося те, що й мало статися: у міста більше не було де і чим працювати.
Забудовники як «рятівники».
Сьогодні сніг у Тернополі чистить техніка забудовників. Зокрема — дотична до «Креатор-Буд».
Тих самих, хто: отримував землю; будував на комунальних територіях; заробляв на рішеннях, які залишили місто без інфраструктури.
А тепер — їздить і «допомагає». Це виглядає майже як знущання. Якби не було так сумно. Бруківка під ноги, сніг — з доріг. І ще один штрих, без якого картина не повна.
«Брук Тон».
Їхню бруківку в Тернополі знає кожен. Її стелять роками. Масово. За бюджет. У місті давно говорять про дотичність цього бізнесу до родини Сергія Надала. І тепер — сюрприз: їхня техніка теж чистить сніг. Тобто: вони заробляють на бруківці; вони заходять у сферу прибирання; вони підміняють місто; а платить за все — громада!
А тепер — гроші.
Бо без них це була б просто ганьба. Коли місто вже: без баз; без техніки; без можливості щось зробити самостійно, міська влада спокійно оголошує тендер на прибирання і вивезення снігу.
Сума — майже 5 мільйонів гривень. Не допомога. Не разова історія. А платна послуга з бюджету.
І тут нарешті стає зрозуміло, навіщо все це було.
Спочатку: забрали землю; знищили комунальні підприємства; створили проблему. Потім: продали «рішення» за бюджетні гроші.
І тепер — головне. Без образ, але чесно.
Сьогодні Тернопіль пожинає наслідки рішень 2016–2021 років. Місто свідомо позбавили баз, техніки й землі. А потім поставили в позицію прохача — перед тими, кому цю землю віддали. Це не про сніг. Це про те, як із міста зробили клієнта.
Фінал.
Тернопіль – не мільйонник. Тут усе видно. І якщо після цього хтось і далі каже: «Та нічого, якось переживемо…» – значить, його вже не обманюють. Він погодився.
Бо нас не занесло снігом. Нас просто красиво, професійно і дорого розвели.
Мер – колишній податківець. І це багато що пояснює.
Тут, насправді, немає загадки. Бо Сергій Надал — не з комунальників і не з управлінців міста. Він — екс-податківець.
А податківець мислить просто: не створювати; не будувати; не утримувати; а вичавлювати.
Податківець знає головне: як зробити так, щоб платили всі; щоб обурювались одиниці; а більшість ще й казала: «Ну а що поробиш, краде — але ж сніг прибрали».
От саме так у Тернополі й зробили.
Громаду обклали не податком, а безпорадністю. Забрали інструменти. Знищили можливості. Створили дефіцит. І тепер “доять” місто через тендери, підряди і «вимушені послуги».
Геніально просто. По-податківськи.
І найцинічніше — це фінал: коли громада, яку “взуто”, ще й дякує, що їй «допомогли прибрати сніг»…
Громадський інформаційний портал