Громадський інформаційний портал
Протидія злочинності, дотримання прав і свобод громадян, збалансована міграційна політика – ці та інші пріоритети має нова “Стратегія розвитку Міністерства внутрішніх справ на період до 2020 року”, яку схвалив уряд України. Та чомусь не склалось…
Як результат, 90% колишніх міліціянтів пройшли атестацію успішно, а ті, хто зазнав невдачі зміг відновитись через суд, отож ми отримали “реформоване відомство” , що змінило форму, а система роботи та методи залишили успадковані ще від радянського минулого – катування в райвідділках, фальсифікація проваджень, «паперова» ефективність, корупція й побори, тиск на бізнес, переслідування політичних опонентів – загалом використання силовиків не за призначенням. Новинкою у діяльності “нових ” правоохоронців (відповідно з розвитком підприємницької діяльності та й після часткової приватизації держмайна в Україні) стали рейдерські захоплення підприємств.
Разом з поліційною реформою в Україні стартувала децентралізація, котра у свою чергу надала можливість місцевим громадам у рази збільшити бюджети та розширити повноваження чиновників…
З одного боку, місцевим правоохоронним органам надали надто багато повноважень, а з іншого – обласну прокуратуру позбавили можливості прямого нагляду за ними. І складається ситуація, коли місцеві правоохоронні органи виконують “обслуговуючі” функції місцевих рад.
Тепер, приміром, місцеві злочини, такі як незаконна забудова чи розкрадання бюджетних коштів, зловживання службовою особою своїм службовим становищем тощо – лишається поза увагою місцевих правових органів.
По суті, представники Феміди в регіонах є “на утриманні” в місцевих “князьків”. Хрестоматійним прикладом може послугувати і Тернопіль де мерія та чиновники звинувачуються за тяжкі та особливо тяжкі злочини, але, перебувають й надалі на своїх посадах, а правоохоронці розповідають представникам громадськості про об’єктивні та не упередженні розслідування .
Усе це породжує “систему колективної безвідповідальності”, коли і органи місцевого самоврядування, і місцеві правоохоронці мають багато повноважень, але при цьому ні за що не відповідають.
Наразі ми спостерігаємо абсурдну для цивілізованого Світу ситуацію, коли правоохоронці займають позицію “невтручання” або захищають беззаконня.
Відтак правова система набуває якоїсь потворно-викривленої форми, коли в одному й тому ж українському місті одній людині загрожує до 6 років ув’язнення за крадіжку котячого корму, а іншій – крадіжка з місцевого бюджету десятків мільйонів коштів сходить з рук.
У результі реформи правоохоронної системи можна спостерігати лише посилення ланцюгової схеми “послуга за послугу”, де основними фігурантами є голови органів місцевого самоврядування та “оновлені” правоохоронні структури на чолі зі старими перевіреними “кадрами”. Як свідчить практика, посади керівників новостворених служб обіймають люди, лояльні до певних осіб чи політичних сил.
Корупція процвітає, а рівень протистояння злочинності дедалі слабшає. Усе тому, що система координації дій створених підрозділів правового сектору фактично відсутня.
В умовах посилення повноважень органів місцевого самоврядування місцева влада повністю підпорядковує діяльність правоохоронних органів на місцях. Так, голова місцевої ради виносить на голосування питання незаконної забудови – і завдяки “ручному управлінню” більшістю депутатів неправомірне рішення ухвалено.
— Коли очільник МВС або чиновники говорять, що головним критерієм оцінки роботи правоохоронців є не розкриття злочинів, а суспільна думка, у мене виникає величезне запитання щодо психічного здоров’я цих чиновників…
Спроба загнати суспільство у маячню, в психіатрію в цих аспектах спостерігається з боку наших ключових топ-чиновників. Єдиними критеріями роботи правоохоронних органів у сенсі боротьби з корупцією, може бути тільки статистика.
