Громадський інформаційний портал
Коли одна й та сама дія раніше називалася «профілактикою», а тепер — криміналом, це не помилка — це симптом. Симптом вибіркового застосування закону, політичних і медійних маніпуляцій та тих самих практик, які роками дозволяли «працювати» у період мобілізації на межі права й беззаконня.
Останні події в Тернополі — затримання групи військових і шалений інформаційний хаос навколо них — показали те, що багато хто підозрював довго: у цій системі є одні, кого покривають, і інші, кого кидають на розрив публічного осуду.
Лише фігуранти, чи — зручні «стрілочники»?
15–16 жовтня поліція Тернопільщини повідомила про затримання кількох осіб у військовій формі — їм інкримінують викрадення людей, вимагання, утримання в підвалах і рекет. Це серйозні звинувачення, і якщо вони доведені — винні мають понести відповідальність. Однак факт сам по собі не знімає питання: чому ті самі практики, які роками фіксувалися під час мобілізаційних заходів (доставлення до ТЦК без складання документів, примус до підписів, «утримання» в приміщеннях центрів), раніше не вважалися криміналом, а тепер — несподівано стали ним?
Місцеві журналісти й активісти вказують на давні схеми «прибутку» на “ухилянтах” і на випадки корупції у ТЦК — про це відкрито повідомляли ще минулого року під час розслідувань. Але тих, хто про це говорив, часто маргіналізували або просто ігнорували. Чому ж у конкретному інциденті відповідальність лягла переважно на кількох військових? Можливі відповіді — від реальної роботи слідства до прагнення «зняти напругу» шляхом пошуку зручних фігурантів.
Роль інформаційних операторів: хто «зливає» на кого?
У цьому інформаційному полі очевидна роль місцевих “блогерів” і «доморощених» медіа — деякі ролики та тексти, що вихваляють керівництво поліції або навпаки атакують окремих активістів, пройшли через одну мітку: вони посилюють однобоку картину. Частина матеріалів з’явилася у мережах так швидко, що складається враження скоординованої інформаційної кампанії — ціль якої: підсилити версію про «злочинну банду військових» і виправдати дії поліції. Одночасно про старі звернення громадян щодо неправомірної практики ТЦК або про системні зловживання говорять мало — або їх просто не помічають.
Про Довбенка, «вказівки» і контрольований «активізм»
Особливу роль у розкручуванні цієї історії відіграв місцевий “блогер” та самопроголошений активіст Роман Довбенко.
Саме через його публікації та відео розпочалася хвиля однобокої інтерпретації подій.
Його фігуру добре знають у регіоні — як людину, яка роками уникає мобілізації, але при цьому активно «висвітлює» ситуації, де можна створити потрібний наратив.
Характерна деталь: він мовчить тоді, коли мовчання вигідне тим, хто контролює процеси, і заговорює тоді, коли хтось «дає добро». За всі ці роки жодна його гучна, однобока й наклепницька заява не мала для нього жодних наслідків — ані юридичних, ані репутаційних.
Тому не дивно, що й цього разу саме його голос миттєво став центральним у розкрутці версії, яка вигідна правоохоронній вертикалі . Питання не лише в ньому особисто, а в тому, що його замовні публікації стали каналом зливу, через який система вивела фокус геть від своєї відповідальності.
Де роль поліції і хто давав «зелене світло»?
Існує репутація та історія керівництва поліції Тернопільщини, яка не завжди була «чистою». Про окремі інциденти попередніх років і реакції керівництва теж писали в регіональних розслідуваннях.
Це додає контексту до запитання: чи могла поліція знати або навіть погоджуватися з певними методами роботи під час мобілізації? Якщо так — чому відповідальність тепер лягає лише на «стрілочників», а не на тих, хто дозволяв або покривав? Публічна довіра до правоохоронних органів падає саме через такі «подвійні стандарти».
Риторичне питання до Сергія Зюбаненка
Усі мобілізаційні групи по всій Україні працюють не автономно, а з відома СБУ, поліції та територіальних центрів комплектування. Жодна виїзна група не виходить на вулиці без погодження та без супроводу поліції. Це правило. Це процедура. Це система.
Тоді постає логічне запитання до начальника поліції Тернопільщини Сергія Зюбаненка: Що пішло не так саме цього разу? Чому поліція, яка завжди поруч, раптом опинилася “не при ділах”? Як сталося, що відповідальність поклали виключно на військових, які фізично не могли діяти самостійно, без координації з правоохоронцями? Україна — не Махновщина. Тут кожен такий виїзд відбувається в межах узгоджених схем, про які чудово знають в усіх силових структурах. І якщо хтось тепер розповідає, що “поліція тут ні до чого” — це або брехня, або спроба втекти від співвідповідальності за системне безчинство.
Винні — мають відповідати. Але якщо система досі залишається термітом подвійних стандартів, то через рік ми повернемося до тих же питання: хто покриває, хто «зливає», і як заміняти відповідальність на спектакль. Тернопіль потребує не шоу, а чесного, прозорого і всебічного розслідування — тих кроків, які змусять замовкнути підозри про вибіркове правосуддя й інформаційні маніпуляції. До тих пір будь-яка «перемога» правоохоронців буде сприйматися як короткочасне затишшя в системі подвійних стандартів.
Відділ журналістських розслідувань: gip.org.info@gmail.com
